О, ням-ням! Пиріг вдався! Можна корегувати рецепт - і... продовжувати! :)
Скоро приїде Коханий і, сподіваюсь, йому сподобається мій кулінарний витвір

Щойно поставила у духовку пектися пиріг :) Духовка трішки погана - переконатись у цьому мені вистачило один раз, коли вирішила порадувати Коханого тортом. Стара плита - ось і причина несправності, думаю... Тому що припікає знизу дуже сильно, а верх залишається сируватим. Та сьогодні вирішила спробувати ще раз. Тим більше, що є нагода - придбала собі у якості подарунку до Миколая форму для випікання.
Страва не порушить посту, тож...
Висновки:
1. Шампіньйони краще різати не просто на шматочки, а на дрібні шматочки. Звісно, чудово було б дотриматись їх істинної форми, але смажити з цибулею так не зручно. Випробувано :)
2. Олію до тіста можна додавати меншої кількості, ніж 100 гр/600 гр борошна.
3. А дріжжі краще купувати традиційні, а не сухі порошкові...
4. Просто необхідно, аби тісто підросло. А то мені на форму не вистачило повністю накрити шар начинки :(
5. ЗАВТРА Ж ПРИДБАЮ КАЧАЛКУ (скалку, як не помиляюсь, українською)!! Без неї важкоооо :((((
Чекаю.. що ж додам ще, коли отримаю готовий продукт? :)

Ну ось - тридцять днів. І прийде Новий...
як зустріти Новий рік? Хочеться снігу, купувати ялинкові прикраси, вбирати ароматне хвойне деревце (чи штучне зелене його заміняло), слухати святкових мелодій. Хочеться відчувати, що скоро свято!
А як же зустріти Новий Рік?
Ви вже плануєте?

Особливості національної роботи: чим більше ти зробиш сьогодні, тим більше переробиш завтра...

Допоки мій рідний вийшов із дому, напишу у LJ кілька рядочків. Тільки про те, що не дуже полюбляю неділю. Тому що вона наповнена відчуттям скінченності вихідних, тому що кожна хвилинка наближає до початку нового робочого тижня, і це не зовсім тішить...
Допоки я тут, я вже двічі змінила роботу. І все ж, душа залишається у пошуках. Важко бути решетом у власному житті, і відсіювати все, що не потрібне, залишаючи для досвіду та росту тільки позитив, користь, успішне.
Бракує часу навіть на роздуми над усім цим... Хоча, якби не те, що я віддаю до години часу переглядові серіалу - можливо, було б все інакше. Я не люблю серіали, тому що не люблю чекати подій аж до наступного дня. Але цей серіал, хоч він і дивакуватий, і тупуватий своїм змістом - але принаймі відмикає мене від реальності. Мабуть, старію, бо починаю розуміти людей, котрі захоплюються серіалами (особливо представниць літнього віку) - коли дивишся у екран на життя героїв, то забуваєш про своє, і , переймаючись чужими долями, захищаєш себе від думок про власну...

Львів залитий сонячним сяйвом. А я умудряюсь досі лежати у ліжку. Рідко таке дозволити можу собі. Але тенета Інтернету таки затягують...
Вже і пообідати час. Доведеться вставати і готувати оладки з яблуками. Буду розгадувати великий секрет - чому вони у мене вчора знову вдались хрусткими, а не м'якенькими? Треба розгадати до приїзду Коханого.
І згодилось би вийти у парку прогулятись. Хоча не люблю гуляти вулицями, коли вже геть голі дерева, і навіть листя під ногами набуває однотонного брудно-кофейного кольору. А небо сиве-сиве. І втомлене листопадове сонце. Та свіже повітря, кажуть, творить дива. І перевірити можливо тільки на власному досвіді...

1. Змінила вигляд сторінки.
2. Переглянула юзерпики (навіть забула, що я так божевільно люблю новорічно-різдвяні мотиви - у мене їх більше всього)
3. Переглянула список друзів, і зрозуміла - час є невблаганною річчю. Чому? Мене викреслили зі списків купа, просто купа таких цікавих особистостей, чиї записи я читала, пригадую, із натхненням, і відкривала, при цьому собі щораз нові та нові світи... Шкода, звісно.

А тепер про те, що вже осінь. Ет, та вона вже підходить до завершення.
Михайло на білому коні вчора не приїхав. Зате поїхав додому (банальною електричкою) Коханий. Любі мої (хто ще мене читає) - заради подальшого взаєморозуміння, то сповіщаю: у липні на палець одягли мені обручку з обіцянками (перед Блогом та людьми) вічної любові та вірності. Шалений день минув. І тільки жаліти залишається, що він минув якось не так, як мріялось - я практично всього, що задумувала заздалегідь, не встигла :) А може це нормально? 24 години швидкоплинні. А коли у душі щось неймовірне (і навіть кришталевий дзвін дзвоників), на голові - білий вельон, а поруч уже хтось абсолютно визначений - прокидаєшся тільки вранці. І того дня, здається, й не було...

Але я хотіла писати про осінь. Першу осінь у статусі дружини. Осінь була багатою та щедрою - і практично на все: на два весілля, на яких ми побували (і особливо залишились щасливі з останнього), на хвороби (ажіотаж ажіотажем, але я насправді хворіла так, як важко ще мені не було ніколи, хіба десь колись у дитинстві), на цікаві зустрічі, на хороше кіно. Усього вистачило.
Тепер я хочу снігу, хочу зими, і... звичайно ж новорічно-різдвяних свят :)

Я вже майже забула про ЖЖ... І якби не фільм "Джулі і Джулія" - напевно не скоро би сюди заглянула.
А життя так змінилось, що описати одним записоми фактично нереально.

Вітаю Вас знову, любі мої - найтепліші!!! :)

Сни іноді абсолютно дивні. Абсурдні навіть, я би сказала. Я настільки переймаюсь весілляи подруги, що сьогодні уві сні відвідала 2 весільних салони і приміряла, здається, три сукні. В принципі, тішить те, що жодна не підійшла :)

Проглядала сайти із каталогами кімнатних рослин (щось наша офісна пахіра починає жовтіти листям, і я вирішила вичитати, від чого б це). Відірватись не могла, доки не прочитала усю можливу інформацію про рослини, котрі маю у львівській квартирі (щастя, що не про ті, що удома в Почаєві, а то... :). І натрапила, що гербери також можна вирощувати у горщику! Я хочу такий вазон. Вирішено. Тільки проблематично буде віднайти - досі не зустрічала у квіткових магазинах.
Гербера - це одна із найбільш улюблених мною квітів. Після НЕЗАБУДОК, піоній та гвоздик, звичайно :) Гербери стали для мене символом стійкості і довготривалості. Мені ці квіти (хоча, в принципі, тільки ЦІ КВІТИ) подарувала досить давно людина, котру я вважаю своїм першим ніжним і романтичним коханням. Серед завірюхи січня, коли я плела хвойну екібану до Різдвяного столу, у віконце хтось тихесенько постукотів. І тут з'явився ВІН - цей...чарівний букет рожевих гербер.
Все минуло. І гербери зів'яли десь так за місяць часу (я вперше тоді ті квіти побачила, і вперше бачила, як довго вони радують очі своїми теплими фарбами і стійкістю). Та людина подарувала мені клаптик літа у День мого суворого засніженого Дня народження. Хоча гербери стали першим і останнім моїм дарунком. Більше ніхто мені їх не дарував :)

Радіоприймач - це велика штука! Щойно, слухаючи радіоМАН, таки зацікавилась темою, яку там обговорювали: які обов'язки у дружини та у чоловіка у шлюбі, у сім'ї? І чи це є якісь правила?
Ви як вважаєте?

Біля воріт будинку навпроти рясно цвітуть величезні білі ромашки. Саме ті, котрі мені пахнуть домом, малиновими кущами, Маминими руками. Дивлюсь на них крізь вікна цього сірого міста, і хочеться додому. Де у будиночку загорнусь у теплу ковдру і дивитимусь на таку нелітню погоду через таке ж,як тут, вікно, але уже поряд із рідними.
А ще Маму мені нагадують аромати лілії, і запах крему для рук...
Цікаво, кому який аромат нагадує про Найріднішу людину у світі :)) ?

Це насправді набагато глибше і цікавіше, ніж закохатись у людину. У мене нерідко буває така закоханість, але переростає вона у щиру і вірну любов. Я полюбила Туреччину. Вірніше, місто Кемер (район Анталії).
Тепер, коли Львів нещадно поливає дощ, сиджу в офісі, слухаю по ФМ Ані Лорак і її "Полудневу спеку" і страшенно сумую...

:)

Стану я поетом чи письменником,
Буду до людей нести я серце,
Може хтось сприйме мене буденно так.
Інший може хтось і підніметься...


От якби здійснити свій задум, і зібрати ті кілька оповідок, чи віршів, написаних мною, і віднести до видавництва...
Цікаво, чи надрукували б ті твори? Цікаво, як би їх оцінили літературні критики?
Може кинути усе і таки зайнятись літературою, письменництвом?!?!
А то щось ніяк місця собі не знайду. (((

Хто скаже, що таке - ПРАВИЛО ПАРНОЇ ЦИФРИ?????

"Я стала дла нього найменшим, що він коли-небудь цінував. Для мене він став найбільшим, що я коли-небудь втрачала."

Відчула весну. В принципі, відчула ще в п'ятницю. А от по-справжньому (із задухою у транспорті) - учора...
Я вчора з 13 до 16:30 простояла у черзі на Донецькій. Блін. Ненавиджу черг. Коли довго стоїш (чи сидиш - немає різниці) у черзі, починаєш дуже-дуже-дуже багато мислити. І мислити про такі речі філософські, про які в нормальному життєвому ритмі не замислилась би ніколи )

Блін. Блін,блін,блін. Якщо це ненормативна лексика.
Я другий день шукаю всі можливі штрафні санкції, котрі застосовуються до юридичних осіб у разі порушення вимог охорони праці. Я про ці санкції думаю вже 4-ий день. У мене всі варіанти пошуку вичерпано. Блін, у нас що-таке питання тільки КУпАП регулює???????!!!!!??????